Манвелівська середня загальноосвітня школа Васильківського району Дніпропетровської області

 

Урок мужності

«Хто загинув за Дніпро, буде жити у віках»

 (класна година для учнів середніх та старших класів)

Мета: - вшанувати пам'ять про тих, хто загинув у полум’ї Великої    Вітчизняної війни;

  • показати всю жорстокість. з якою знищували наш народ;
  • виховувати в учнів повагу до героїзму, відваги і стійкості співвітчизників;
  • вшанувати всіх учасників-земляків захисту Батьківщини;
  • формувати патріотичні почуття гордості за старше покоління.

 

Обладнання:

1.Записи пісень: «Дніпропетровськ – мій рідний дім», «Священная война», «Журавли».

2.Відеофільми: «На войне как на войне»; доку­ментальний фільм «Дніпропетровськ сучасний»; «Битва за Днепр».

3.Світлини Дніпропетровська.

4.Виставка книжок про Дніпропетровськ у роки війни.

5.Виставка дитячих малюнків.

 

(Пісня «Дніпропетровськмій рідний дім» муз. Г.Мовсесяна, сл. Р. Рождественського, фільм «Дніпропетровськ сучасний».)

 

Вчитель: Дніпропетровськ розкинувся на бере­гах синього Дніпра. Це місто поетичної краси, свіжості вранішніх і вечірніх зорь, славної історії й пафосу нинішніх буднів. Коли дивишся на місто з висоти пташиного польоту, то обабіч його прекрас­них мостів постають білими велетнями сучасні кор­пуси нових районів. Усе місто ніби захопив у свої богатирські обійми красень Дніпро. Старанно шу­кають поети дзвінкі рядки, які б могли ліричними словами оспівати рідне місто. Воно постає у віршах містом-воїном, містом негаснучих придніпровських зорь і містом майстрів.

 

1-й учень: 22 червня 1941 року. У тиші недільного ранку над містом, над широким плесом Дніпра, басовито пролунав гудок Петрівки. Ніби відповідаючи йому, відгукнулися гудки інших заводів, нагадуючи про кінець нічної зміни. Ожили заводські прохідні, із шостої го­дини звучало радіо. Наповнилися людським гомоном Озерний та Нагірний ринки. Перших відпочивальників на дніпровські пляжі доставили річкові трамвайчики та катери. Починався звичайний недільний день вели­кого індустріального міста, день, наповнений мирни­ми клопотами під мирним небом. Але мало хто знав, що це небо вже не було мирним. І цей день став пер­шим днем біди і суворих випробувань для нашого на­роду.             О 12 годині дня із жахом в очах і тривогою в душі жителі міста слухали виступ по радіо    В. Молотова про напад гітлерівської Німеччини. Нікому не вірилося, що таке могло трапитися. Відчуття гніву, бажання зу­пинити ворога наповнювало серця.

 

(Лунає мелодія пісні «Священная война».)

 

2-й учень:

Народи грізні, мужні й войовничі

Встають до бою, подвигу і січі,

І в спільний клич злились мільйонні кличі:

Трощи фашизм залізом і вогнем!

На пошті написав листівку:

«Прощайте, друзі, рідний дім!

Бери, товаришу, гвинтівку –

Вітчизна в бій зове. Ходім!»

 

3-й учень: Із перших годин війни місто піднялося на боротьбу з ворогом. Лозунг «Усе для фронту, усе для перемоги!» народжував чудеса героїзму на всіх заводах і фабриках, у всіх навчальних закладах та організаціях міста. Дніпропетровці кували зброю перемоги навіть у ті непомірно важкі дні, коли фронт наблизився до міста, і над ним нависла смертельна загроза. Чоловіки йшли на фронт, а на їхнє місце ставали жінки, діти. Під безжалісними бомбардуван­нями жодна зміна не уповільнила робочого ритму. Знімали обладнання з фундаментів і відправляли його на схід, і один верстат виконував дві норми.

4-й учень: У серпні 1941 року, охоплене полум’ям війни, місто мужньо боролося з ворогом, який підійшов до його стін. На смерть стояли бійці й ко­мандири 8-ї танкової, 169-ї стрілецької дивізії, 134-й кавалерійський полк, курсанти Дніпропетровсько­го артилерійського училища.

5-й учень:

– Вогонь!

  •  Вогонь!
  •  Вогонь!

Слова гостріші за багнет.

Вони вкривали сивиною,

Вели на танк і кулемет.

Вони із диму і металу,

Із реву, скреготу машин,

Вони озвуться з п’єдесталу

До матерів і до дружин.

 

(Демонструється кадр із кінострічки «На війні як на війні ).

 

6-й учень: Але гітлерівці окупували місто. 25 серпня 1941 року озвіріла фашистська орда ввірвалася в місто. Із перших днів окупації в місті був установ­лений кривавий «новий порядок». Окупанти нама­галися перетворити людей на покірних рабів, зни­щували їх, глумилися над їхньою честю, принижу­вали людську гідність. Навіть важко уявити, що кра­сивими, рідними вулицями міста ступали ворожі чоботи фашистів.

А в місті залишалися жінки, діти... Діти війни. Війна забрала в них отчий дім, материнську ласку, батьківську турботу, а найголовніше – позбавила права жити. Не можна забути сповнені тугою їхні очі, опухлі від голоду животики, опущені в німому відчаї голівки.

7-й учень:

Эвакуированных тысячи,

Полуразрушенный вокзал,

Мать сына в суматохе ищет:

«Никто ребенка не видал?

В рубахе красной, со значком.

Вы не видали? Юра! Юра!»

И на пол падает ничком,

А там вдали дымятся шпалы,

Там, где от бомб земля горит,

Прижав значок к рубахе алой,

Малыш простреленный лежит...

 

Вчитель: Загальноосвітня школа № 9. У роки війни тут фашисти розстріляли понад               500 людей. 1967 року на подвір’ї школи були проведені розкоп­ки, унаслідок яких були знайдені залишки 167 роз­стріляних громадян. Серед них 43 жінки, більшості з яких не було і 20 років. Майже всі вони були вбиті пострілами в потилицю. Знайдено рештки дітей, їхні іграшки. Гнів перехоплює подих при одній згадці про ці страшні звірства фашистів. Давайте пом’янемо загиблих хвилиною мовчання.

 

(Хвилина мовчання).

 

Вчитель: Захищаючи своїх дітей, місто боролося до останнього подиху. Горіла земля під ногами фа­шистів. За 26 місяців окупації вони так і не змогли пустити в дію жодного промислового підприємства. У роки дніпропетровського підпілля сповна виявився мужній характер українців. Багато підпільників скла­ли свої голови в боротьбі з фашизмом, відстоюючи честь і свободу Батьківщини. Не гаснуть в пам’яті поколінь їхні імена.

 

8-й учень: Небо, трави, Дніпро, дерева – усе було сповнене гірким болем і спопеляючою ненавистю до фашистського звіра.

 

9-й учень:

Я в Дніпра запитаю: «Скажи мені, сивий Славуто,

Ти, забомблений сталлю, свинцевого звідав дощу?»

І Дніпро заревів: «Мною кривду стару не забуто,

А нової наруги я вічно катам не прощу!»

 

10-й учень: Золотими сторінками ввійшла в істо­рію Великої Вітчизняної війни героїчна битва за Дніпро, яка стала однією зі славних віх на шляху до Великої Перемоги.

 

11-й учень:

Дивляться зорі з неба, немов замучених очі,

Немов розстріляних очі біля кленових воріт.

Не плачте, мамо, не треба, і ви не журіться, тату,

Люди ідуть зі сходу, сурма не грає – б’є,

Катів поведуть на страту,

На нашу святу розплату.

І в них не вистачить крові

За грізне горе твоє.

 

(Демонструється документальна стрічка «Битва за Дніпро).

 

12-й учень:

Під блискавками й тучами,

Під вибухами злющими

Перепливли кипучий ми

Дніпро наш на плотах.

І виросли над кручами

Всім ворогам на страх

Ми із заліза ковані,

Пройшли крізь смерть і дим.

Катовані, гартовані

В горнилі вогневім.

 

Вчитель: 25 жовтня 1943 року Дніпропетровськ був звільнений від фашистів. Наказом Верховного Го­ловнокомандуючого в ознаменування одержаної пе­ремоги десяти частинам, які особливо відзначили­ся в боях за звільнення міста, було присвоєно ім’я Дніпропетровських.

 

13-й учень: В  Дніпропетровському  національному  історичному  музеї   імені

Д.І. Яворницького експонуються бо­йові прапори кількох частин. Серед них – прапор 518-го Дніпропетровського гарматно-артилерійського полку, яким командував гвардії підполковник В.Миронов. Тут же прапор бійців та офіцерів полку, наді­сланий у січні 1944 року жителям міста. Воїни допо­відали дніпропетровцям: знищено 55 артилерійських і мінометних батарей ворога, 37 танків, 27 автома­шин із живою силою супротивника, розсіяно і зни­щено 10 батальйонів фашистських військ. Такий да­леко не повний перелік бойових дій полку. У наказі Головнокомандуючого згадується 3-тя гвардійська Дніпропетровська авіаційна дивізія полковника Бров­ка та 11-а гвардійська Дніпропетровська авіаційна дивізія винищувачів полковника Осадчого.

 

14-й учень:

Вклонися, моя Україно,

Цим людям, величним і скромним,

Що в назвах фронтів титанічних

Пронесли наймення твоє.

Ти словом достойним розкажеш

Своїм поколінням наступним,

Чому їм довічну пошану

Твій вдячний, народ оддає.

Вони – москвичі й костромчани,

Сибірських лісів лісоруби,

Стрункі винороби Кавказу,

Казахських просторів сини

Своїм самовідданим серцем

Тебе врятували від згуби,

Своєю священною кров’ю

Тебе визволяли вони.

 

...Місто, вільне й неполегле,

Встає з руїн, світліє і живе,

І бідні квіти, зрощені в нужді,

В неволі й смутку змученого міста,

Кладуть дівчачі руки молоді,

Як дар любові, на броню танкіста.

 

15-й учень: Нагадуючи про героїчне минуле, сто­ять у місті пам’ятники, обеліски, палає вічний во­гонь. Камінь і граніт бережуть пам’ять про воїнів, партизанів, підпільників, студентів, які загинули в роки війни. Імена героїв носять нині мирні вулиці.

16-й учень:

Народи!

Пильнуйте мир,

Щоб в грізний час негоди

Не вдарив грім,

І круговерть земну.

Щоб знову тілом

Спаленим людським

Під небом

Не чаділи освенціми.

І щоб вулкан

Нової Хіросіми

Не стряс планету

Вибухом жахним.

Ні, не стряс!

Ми стоїмо на тім,

Гуртуємо,

Гартуєм нашу силу,

Щоб не упав

На нашу землю милу,

На світ увесь

Війни нової грім.

 

(Лунає пісня «Журавлі», муз. Е.Колмановського, сл. Р.Гамзатова, переклад М.Гребньова).