З історії школи
м
На перехресті 7 доріг , 7 вітрів
Часів минулих , прожитих років
Є місце , де в усьому незабутнє
Країна , що народжує майбутнє .
В ній перше слово і вітання .
В ній завжди зустріч і прощання .
Це оберіг дитинства , що ніколи не згаса .
У ньому нашого життя невичерпна краса .
Цікавою є історія СЗШ радгоспу «626», яка знаходиться в селі, заснованому в першій половині 19 ст. паном Дмитренко. В 1874 році дружина пана продає маєток князю Манвелову. Недовго господарював князь Манвелов на цій землі. В 1880 році він свої землі і маєток продає німцям – колоністам, які стали будувати село і назвали його Манвелівка. Вже в ті часи працювала початкова школа, в якій в неділю правила лютеранська церква.
На території Манвелівки німці – колоністи господарювали до 1929року.
В 1929 році всіх їх вивезли в Сибір, а на базі села заснували радгосп по вирощуванні сої (до складу його ввійшли села Шев’якіне, Крутоярівка, Точка, Манвелівка, Красне і садиба багача Шпренгальса) .
Все почалося в рік вікопомний,
та , як у всякому житті
наказ по Наркомпросу
скромний - початок нашого путі .
1929 рік. В селі Манвелівка Васильківського району в приміщенні барачного типу стала працювати початкова школа.
1934 рік. Уже в цьому році початкова школа радгоспу ( тоді ім. Косіора )
реорганізована у неповну середню з шестикласною, а з наступного року – із семикласною освітою. В школі навчалося близько 150 учнів, серед яких було багато переростків.
1935 – 36 рр. В школі була створена комсомольська організація із 9
чоловік. Комсоргом була обрана старша піонервожата В. Сафонова.
Навчали дітей вчителі М.І. Ткалік, І.Х. Сопільняк, М.Лукашевич та інші.
Великою пошаною у робітників радгоспу і батьків користувався вихователь і наставник молоді І.Х.Сопільняк, який водночас керував драматичним гуртком, боровся за високу успішність та зразкову поведінку учнів у школі та поза школою, виступав перед робітниками на виховні теми .
Активні комсомольці, відмінники навчання – М. Білий, В.Палій, С.Хандрига, М. Линдя, М.Базилевська, Н.Яроцька, П. Зазноба. Перші два - учасники Великої Вітчизняної війни, потім працювали директорами середніх шкіл на Дніпропетровщині. М . Линдя та П. Зазноба – офіцери фронтовики, останній загинув смертю хоробрих . В школі навчалось більше 10 патронованих дітей – сиріт. Жадібно тягнулись до знань Н. Гармаш,
П.Халява, З. Шевченко, Т. Коляда. Для Тетяни Коляди Манвелівка назавжди залишилась рідним домом. Захар Шевченко після Новомосковської школи механізації пішов на фронт танкістом, загинув у бою.
1941 рік, 21 червня, субота, випускний вечір, який закінчився о 5 годині ранку 22 червня . Випускники повертались додому після зустрічі світанку ще не знаючи, що вже дзвенить нелюдським болем над рідною землею крик:
«Люди, війна!» А після обіду приїхав вершник з райвійськкомату. Почалася перша мобілізація на фронт .
До листопаду 1943 року школа не працювала .
В одній половині приміщення жили біженці , а в другій були фашистські казарми .
1944 рік. Після окупації радгосп почав відновлювати свою господарську діяльність. Школа почала працювати як неповна середня.
Учні школи разом з трудівникам радгоспу ( літні люди, жінки) ретельно готувалися до першої після окупації весни: виготовляли мішки, мотузки, лапті .
1946 рік. Школа працює у 2 зміни: у першу навчалися молодші учні, а в другу - старші учні. Класи були комбіновані і складалися з учнів різних років народження. Писали на газетах між рядками. Чорнила робили з бузини. Ручки майстрували з бадилля кукурудзи, до яких прив’язували перо – справжнісінькій скарб у ті часи. Буквар був один на всіх. Приміщення школи не опалювалось.
Випускник 7 класу 1953 року Данілов Віктор Митрофанович згадує: «Прийду зі школи . Свій одяг і взуття передаю брату, щоб тепер він пішов у школу . Голодні, холодні, але знали, що школа – це наше майбуття . Я вдячний своїм вчителям за їх справедливість, любов і повагу до нас – дітей війни.»
Вчителі повоєних років назавжди залишили частину себе в серцях випускників:
Палій Василь Павлович - учитель географії, колишній учень нашої школи, моряк - фронтовик, повернувся до рідної школи вже вчителем , очолив партійну організацію радгоспу .
Голуб Олексій Антонович – завуч, вчитель математики, вчитель всіх вчителів. Незважаючи на особисті проблеми із здоров’ям, важку фронтову травму, Олексій Олексійович був оптимістом життя .
Головко Дмитро Максимович - завпед, вчитель історії. Випускники багатьох поколінь пам’ятають і передають одне одному розповіді про найвимогливішого, найдосвідченішого і разом найдоброзичливішого вчителя. Дмитро Максимович – еталон якості інтелекту і гуманності .
Макаров Володимир Власович - учитель української мови, завуч, класний керівник, «батько» першого випуску десятирічки Манвелівської школи: добрий і суворий, чуйний і люблячий. Свою педагогічну діяльність розпочав 1 вересня 1940 року вчителем початкової школи радгоспу «626» в
с. Зоря. Влітку 1941 року закінчив заочно Новомосковську педшколу. Пережив евакуацію, німецький полон, війну закінчив кулеметчиком 175 стрілкового полку. Із січня 1946 року почав працювати завідуючим початкової школи с.Зоря ( радгосп «626»). Закінчив учительський і педагогічний інститути. В радгоспній школі працював до 1986 року і вивчив за цей час декілька поколінь. І тому зрозуміло вчителю в кого вдався ось цей чубатий шибеник, чому Наталка так любить предмет, як любила ії мати. Володимир Власович для усіх залишився взірцем мужності, краси і благородства.
Бакум Федір Давидович – вчитель біології, класний керівник. Після закінчення війни повертається до дітей і природи. Любили його діти за прагнення дати їм як найбільше знань. Ставився до вихованців, мов до молоденьких пагінців, прищеплював любов до природи. Перший фруктовий шкільний сад у 1954 році, досліди на ділянках, озеленення манвелівських вулиць – все це було під керівництвом великого трудівника Федора Давидовича. Завжди вимогливий і зосереджений, вчитель з особливою теплотою в очах розмовляв про квіти. Він знав багато їх сортів. Тому з весни до пізньої осені шкільне подвір’я пломеніло яскравим квітковим килимом.
Журавель ( Василенко) Олександра Павлівна - Заслужена вчителька Української РСР. Самостійну працю почала в Манвелівці в 1951 році після Нікопольської педшколи. Молоду, гарну вчительку радісно зустріли і педагоги, і учні. І не помилились. Її безмежного дару душі вистачало не тільки на учнів. За кілька років Олександра Павлівна закінчила два педагогічних інститути, опанувала майстерністю методиста. У вчительки не було поганих дітей, всі найкращі. Стриманість і повага до дітей – такі якості їй були притаманні великою мірою. В 1971 році Василенко Олександра Павлівна удостоєна звання Заслуженої учительки Української РСР .
Глухенька Олександра Федорівна , Симоненко ( Соловей ) Віра Лікандрівна , Карнаух Векла Сергіївна , Макарова Віра Вікторівна , Гармаш Клавдія Василівна - вчителі початкової школи, вони були спрвжніми матусями для школярів, зуміли відігріти зранені війною дитячі душі .
Вчителі повоєних років … Всі вони з гордістю могли б сказати про себе словами Сухомлинського
«Серце віддаю дітям»: Гармаш Федір Порфилович, Беребень Анастасія Іванівна, Пархоменко Марія Олександрівна, Краснодід Тетяна Яківна, Здор (Чугуєва ) Марія Олександрівна, Жукаєва Тетяна Іванівна, Охмуш Галина Павлівна, Досужа Віра Давидівна, Крикливець О. А., Чорна Клавдія Мефодіївна, Скок Наталя Петрівна.
Манвелівка і ії школа стали рідною домівкою, колискою дитинства і юності для дітей-сиріт, які прибули із Григорівського дитбудинку Васильківського району, Чорнобильського дитбудинку Київської області. Під патронатом радгоспу і школи було 13 вихованців .
Мешканка с. Манвелівка Білецька( Голобородько) Любов Василівна, колишня вихованка Григорівського дитбудинку завжди пам’ятає про життєві уроки своїх вчителів. І Федора Давидовича, який роз’яснювал сироті – розбишаці , що неможна смикати акацію, тому що вона жива. І слова Голуба Олексія Антоновича, аса в математиці : «Діти, мій і ваш девіз: я знаю мало і зроблю все, щоби знати більше!»
1953-54рр. Приміщення конюшні (в одній половині хати розміщувалася школа, а в другій утримувались воли ) було перебудована під школу повністю, що дало можливість учням навчатись в одну зміну.
Неповна середня школа стала середньою .
1956 р. Перший випуск десятирічки – 22 учні. 4 вихованці цього пам’ятного випуску одержали середню спеціальну освіту, 18 – вищу, серед яких Куроп’ятник Віктор Іванович, Забара Лідія Миколаївна, які згодом присвятять своє життя рідній школі, працюючи в ній до виходу на заслужений відпочинок .
1974 рік. При школі працює філіал Васильківської заочної школи.
1963 рік. На вулиці Леніна будується за типовим проектом двоповерхове приміщення середньої школи .
1964 рік. Під керівництвом мудрого і авторитетного педагога, директора школи Гришина Юрія Семеновича СЗШ - осередок культури, спорту, в якій вчиться 323 учні 13 національностей: українці, росіяни, білоруси, казахи, євреї, німці, поляки, цигани, болгари, угорці, татари, грузини, вірмени. До їх послуг 10 класних кімнат, модернізовані фізичний, хімічний і біологічний кабінети, спортзал і майстерня. При школі працює пасіка.
1984 рік. Ведучі галузі господарства радгоспу «626» (27 робочих підрозділів) очолюють кожен другий випускник школи: Омельченко Георгій Феодосійович – головний інженер радгоспу, Карімов Павло Кабіденович – головний енергетик, Воскобойник Олександр Іванович – інженер по трудомістким процесам, Бондарчук Леонід Пафнутійович – завідуючий другим відділком радгоспу, Антонюк Михайло Володимирович – зав. током та ін.
01 жовтня 1994 рік.
Урочисте відкриття добудови нової школи. На святі присутні почесні гості , учасники будівництва Лазаренко Павло Іванович – голова Дніпропетровської обланої держадміністрації, директор радгоспу «626» Шаповал Станіслав Іларіонович, начальник Васильківського агробуду Гузеєв Федір Петрович, начальник Васильківського райво Ляшко Віктор Григорович та ін .
В оформленні приміщення добудови прийняв участь майстер петриківського розпису Панко Федір Савич, який подарував школі шедеври народного мистецтва. Поет Ігор Пуппо і композитор Іван Калішенко з нагоди цієї події написали пісню для школи «Лине дзвоник малиновий».
Мешканці радгоспу « 626» назавжди запам’ятали вчительські родини
Гришиних, Головків, Гармашів, Макарових, Машир, Гвоздів, Переходів, Козлових. А близько 40 пар з’єднали свої серця колишні однокласники .
То ж 83 роки – це мало чи багато навчальних років відгуло? У межах людського життя - досить довгий строк, який вміщує народження, дитинство, юність, досвідченість, зрілість .
Все це ми бачимо в калейдоскопі поколінь випускників:
· Близько 2 тисячі випускників, близько 2 тисячі долей в історії країни стали сторінкою історії її життя.
· На священних плитах меморіалу загиблим воїнам – землякам із 128 прізвищ кожен 2-ий – випускник нашої школи.
· Наші випускники піднімали цілинні землі, будували Дніпрогес, Сталінградську ГЕС, прокладали БАМ.
· Наші юнаки – випускники виконували інтернаціональний обов’язок в Афганістані, ДРА, Югославії, Африці.
· Наші випускники працювали на перспективу господарства і країни , виконували продовольчі програми, пережили застійні часи і перебудову.
· Наші випускники – будівельники і педагоги , хлібороби і вчені , поети і робітники, медики, військові , інженери і бізнесмени . Відомі імена колишніх учнів нашої школи і за її межами. Серед них: Антонюк Надія Володимирівна – перекладач посольства Аргентини у м. Києві, Карімов Іван Кабіденович – зав. кафедрою економічного факультету Дніпродзержинського технічного університету, Карнаух Тамара Володимирівна ( перша золота медалістка 1966 року) лікар-терапевт Васильківської ЦРЛ, Ісенко Сергій Миколайович - замісник начальника УВС Корякського округу п-ву Качатка, Козлов Анатолій Васильович зав.кафедрою літератури Криворізького педуніверситету та ін .
· Історію школи представляє золотий фонд учнівського колективу представлений 26 золотими та 68 срібними медалями.
І хай у світі стались певні зміни,
Багато є проблем і запитань.
Але слова « Освічена людина»
Не гірше різних титулів і знань!
Біля витоків освіти в Манвелівці в різні часи були директори шкіл:
З 1929 до війни - Кисіль Григорій Гнатович , Ткалік М.І.
Із 1943 р. - Хмеловський Терентій Давидович
1950 – 57 р. - Шахов Йосип Гаврилович
1954 - 60 р. - Пуздренко Андрій Власович
1960- 8